Раз я друга попросив,
Щоб він слухав а я говорив,
Зрадь ти мене вірний друже,
Буду вдячний за це дуже.
Що ти мелеш! Яка зрада?
Може потрібна моя порада,
Про пораду я не прошу,
Щоб ти зрадив я так хочу.
Ти ж мені все помагав,
Завжди тебе я виручав,
Я це прекрасно пам’ятаю,
І ніколи не забуваю.
Ти ж мене по вік картаєш,
І поради не питаєш,
Час не загоїть цієї рани,
Більш не будемо друзями.
Не дослухавши до кінця,
Друг піднявся зі стільця,
І він не погодився на томність,
А на стільці сиділа совіст.,
Так завжди зраджуємо ми,
І не відчуваємо вини,
Тільки совість дає нам знати,
Що не варти так поступати.
Немає коментарів:
Дописати коментар