Уже пройшло чотири роки,
Порадьте що мені робить,
Не можу я її забути,
А серце плаче та болить.
Я
завжди згадую той ранок,
Коли почався мій світанок,
Моєї першої любові,
Я вдячний за щирий подарунок долі.
Коли я вирішив признатись,
В рядки віршовані укластись,
І їй підсунути не чайно,
Щоб зрозуміла все негайно.
А вона не захотіла,
Слів моїх не зрозуміла,
«Не варто нам з тобою бути.
І треба нам усе забути».
Немає коментарів:
Дописати коментар