Вдихаю знов твої слова,
Які завтра ти забудеш,
А в них лишилася основа,
Яку вже більше не здобудеш,
Не варто нам аж так спішити,
Хіба що трішки, до весни,
Щоб спогад вічний залишити,
І знов побачити ті сни,
Інших ми тепер кохаєм,
Та часто бачимось у сні,
і знов світанок просипаєм,
Та прокидаємось самі,
Немає коментарів:
Дописати коментар